Ситуації в нашому житті бувають абсолютно різні і не факт, що якась проблема на “вулиці” буде суцільною негативною, іноді вона може принести навіть щастя в житті.
Як завжди, вранці автобус на кінцевій зупинці спального району Нижньогородського пасажири брали штурмом. Люди їхали працювати, школярі поспішали навчання. Кондуктор із незадоволеним виразом обличчя пробиралася серед щільно утрамбованих людей і покрикувала:
-Оплачуємо проїзд! Чи не затримуємо, оплачуємо проїзд!
Мабуть, у неї зранку був поганий настрій. З валідатором у руках та бананкою на поясі вона пробиралася серед напівсонних пасажирів і бурчала:
-Готуйте документи, гроші! Гаразд, народ на роботу поспішає, якнайшвидше до метро дістатися. А куди пенсіонери так рано рвонули? Спали б собі. Так ні, не можуть кілька годин почекати, поки потік схлине.
З обуренням вона випалила:
-Хлопчик! Твій рюкзак закрив весь прохід, пройти неможливо. Чи не можна в руках його тримати?
Але той їй нічого не відповідав, стояв і посміхався. Він нічого не чув, бо в навушниках у нього грала музика.
Протиснувшись далі, дама зупинилася біля молодої чорнявої жінки, яка сиділа біля вікна.
-Оплачуйте проїзд, готуємо гроші наперед.
Жінка полізла в сумку, довго нишпорила там, потім підняла злякані очі і сказала:
-Я забула вдома гаманець.
-Знаємо ми вас таких! Забула вона! Думала проскочити в такій товщі. У мене не проскочиш. Нічого не знаю. Платіть.
– Кажу ж Вам, я насправді забула гроші вдома. Зі мною таке вперше. Будь ласка, не висаджуйте мене з автобуса, я дуже поспішаю на роботу.
Кондуктор окинула її зневажливим поглядом, одразу визначивши, що перед нею не місцева мешканка, а, швидше за все, приїжджаючи із Середньої Азії:
-Понаїхали тут. Грошей у неї немає, а як нас обдирати на ринку, то гроші є. Давайте гроші за проїзд та сплатіть штраф.
-Але в мене немає…
-Тоді здамо вас у поліцію, хай там розбираються. Саша, викликай по телефону вбрання, – крикнула вона водієві.
До кондукторки звернувся той самий хлопчик із рюкзаком:
-Навіщо Ви так кричите? Може, в людини справді немає зараз грошей. Чому Ви їй не вірите? Невже не можна просто підвезти її допомогти їй?
-Молодий ще вчити мене. Мамці своїй розповідатимеш, як поводитися.
Сашко, ну ти подзвонив?
-Скільки потрібно заплатити за цю жінку?
-Скільки-скільки? За проїзд та штраф.
Вона назвала суму. Школяр дістав із рюкзака гроші і віддав у руки розгніваної жінки. На наступній зупинці він вийшов.
Він бадьоро крокував до школи, коли його наздогнала врятована ним пасажирка. Вона вийшла з автобуса слідом за ним:
-Як тебе звати?
-Дмитро.
-А я – Асміра. Ти не думай, що я спеціально не хотіла платити. Просто з ранку не завелася моя машина, я дуже поспішала, схопила у передпокої сумку і не перевірила, чи є там гаманець.
-Нічого страшного. Буває.
-Спасибі тобі велике. Але де ти взяв такі гроші?
-Так, я хотів після уроків зайти в книжковий та купити енциклопедію юного астронома.
-Начебто, рано ще тобі вивчати астрономію.
-А мені подобається дізнаватися про нашу галактику, про зірки.
-Чому ти вирішив мені допомогти? Адже всі в автобусі промовчали, не заступилися за мене.
-У Вас добрі очі. І взагалі людям треба допомагати. Вибачте мені пора.
І побіг. До Асміри підійшла стривожена жінка похилого віку:
-Навіщо Ви пристаєте до дитини? Що Вам від нього потрібно?
Це була класна керівниця Діми. Дівчина розповіла їй про свої автобусні пригоди. Вчителька посміхнулася:
-Дізнаюся нашого Мітьку. Він дуже добрий хлопчик. Навчається майже на одні п’ятірки. Він багатьом цікавиться, багато читає. Вони з татом живуть удвох, але нічого справляються. Ще він любить спорт, який давно вже легкою атлетикою займається. Він у нас – чемпіон школи. Ось тільки спортивний зал у нашій школі вже давно ремонту не бачив, років 30, а то й більше. Снаряди та інвентар теж старі.
Тепер Асміра знала, як вона може віддячити своєму рятівнику, та й школі допомогти. Вона була власницею фармацевтичної фірми. На роботу їздила своїм «Мерсом», але сьогодні з цією надійною машиною щось трапилося. У цьому місті вона працювала шостий рік. Її сім’я мешкала в Узбекистані. Вже давно батько виїхав до Росії, зумів піднятися та налагодити фармацевтичний бізнес. Мама та три доньки залишилися в Ташкенті. Вони не захотіли їхати до чужої країни. Гроші від батька справно надходили з їхньої рахунок. Але кілька років тому сталося нещастя: глава сімейства помер від тромбу.
Все своє майно та фірму він заповідав старшій дочці. Асміра хотіла спочатку все продати і не затримуватись у Нижньому, але потім вирішила спробувати і їй сподобалося. Спочатку вона з головою поринула і у світське життя великого міста, накупила море модних шмоток. З’явилися подруги та друзі, які повели її по нічних клубах та караоке. Платила за всіх, як правило, Асміра. Стали клеїтися і освідчуватися в коханні молоді люди, яким, зрозуміло, потрібні були її гроші. Дуже швидко дівчина зрозуміла, що все це їй не потрібне. Яскраве вбрання змінила на просту зручну
