Страшно одній залишатися у домі. Особливо, коли ніч приходить. Небіжчик Іван приходить до мене. Тільки заплющую очі, як з’являється його дух, наче з нізвідки.
Сідає поряд, на краєчок ліжка. Бере мене за руку. Мовчить і дивиться на мене. А з першими півнями і як тільки сонечко на горизонті розвиднятися починає, встає і прощається.
Щоночі як тільки заплющую очі, з’являється дух покійного Івана. Сідає поряд, бере за руку, мовчить і дивиться на мене… Сусідка підказала, що робити!
Багато людей не вірять у духів та привидів, вважають усю цю містику вигадкою та просто страшилками. Проте практично кожна людина може згадати якусь незвичайну і незрозумілу історію, яка трапилася з нею або з кимось з її оточення. Це сталося в одному селищі. У добротному будинку жила Ксенія Павлівна із чоловіком, якого звали Іван Сергійович. Прожили вони тут усе життя. Все у всіх на увазі. Люди заздрили їхнім почуттям, взаєморозумінню, які панували між ними навіть через стільки років подружнього життя.
Про них відгукувалися лише із теплотою. Обидва були заслуженими пенсіонерами, чудовими сусідами, добрими, душевними та чуйними людьми. Були гарною, міцною сімейною парою, яка насолоджувалася спокоєм на зорі своїх років. Погляди, слова та вчинки показували, настільки люблять і поважають один одного ці літні люди.
Але, на жаль, на цій землі ніхто не вічний. Закінчився час перебування Івана Сергійовича на цьому світі. Провела в останній шлях свого обранця Ксенія Павлівна. Гірко плакала, голосила і просила не залишати її на цьому світі. Немов у маренні пройшло 9 днів після смерті коханого чоловіка. Весь цей час жінка оплакувала свою непоправну втрату. Її добра душа розривалася на частини від розпачу. Життєрадісна та квітуча пенсіонерка перетворилася на сумну та згорблену стареньку.
Самотньо їй було й сумно. Стала вона вечорами навідувати своїх сусідів. То чаювала з ними, то сумувала, розповідала про сумні та щасливі роки свого життя. Спочатку сусіди з теплотою приймали Ксенію Павлівну, розмовляли з нею та підтримували. Але за тиждень таких постійних візитів ситуація змінилася. Постійна присутність у їхньому будинку сторонньої людини почала напружувати і викликати роздратування. Сусіди були набагато молодші за пенсіонерку. У них були маленькі діти та повсякденні справи, турботи про господарство. Щовечора вони не могли розсиджуватися допізна за довгими чаюваннями.
Але Ксенія Павлівна натяків не розуміла. І продовжувала ходити до сусідів щодня. Коли на вулиці було зовсім темно, неохоче йшла додому. За її поведінкою та зовнішнім виглядом було видно, що в душі у неї сильне занепокоєння, але вона намагається про це мовчати. І ось за тиждень, під час чергового візиту, старенька більше не змогла мовчати. І розповіла Вірі, своїй сусідці, те, що коїться у її житті вже кілька днів. Ксенія Павлівна розповіла, що відразу після похорону чоловіка від постійних сліз та заспокійливих ліків вона засинала відразу, як тільки голова торкалася подушки. А за кілька днів сталося те, що й спровокувала її такі часті візити до сусідів.
Справа в тому, що її покійний чоловік, Ваня, понагодився заходити до своєї дружини. Тільки Ксенія починала засинати, він приходив. Сідає поруч на ліжку, бере дружину за руку і мовчить усю ніч. Просто дивиться на неї, гамірно дихає. А вранці на світанку встає і прощається, обіцяючи знову прийти наступної ночі. І рідний він, стільки років прожили душа в душу. А страшно Ксенії стає. Всю ніч лежить і не ворушиться, ледве дихаючи. Сильно вимотало її це. Спати хоче, а боїться.
Віра вислухала розповідь сусідки, пошкодувала її. Та й далі було виганяти додому, коли така справа. Залишили у себе на ніч. Постелила Віра старенькій у великій кімнаті на дивані, дала ковдру. Ксенія Павлівна радісно подякувала доброї сусідки, лягла спати. Все було гаразд. А вночі ні з того, ні з сього, немов лунатик, пішла старенька до себе додому. Мовчки, нікого не попередивши.
Віра зрозуміла, що тут щось нечисте і треба рятувати свою сусідку. У їхньому селищі проживала стара знахарка. Ведункою її називали. Допомагала ця старенька людям позбавитися проблем, травами лікувала, змови нашіптувала та хвороби лікувала. А плату за свою роботу та допомогу не брала у людей. Ось Віра і відвела Ксенію Павлівну до цієї відання. Розповіла все, що діється з нещасною жінкою. Знахарка пильно подивилася на стареньку, щось прошепотіла. А потім сказала, що їй не треба ходити чужими людьми і ховатися. Це не врятує її. А коли настане ніч, нічого не боятися. Коли примара знову до неї прийде, сміливо послати її прямим текстом, тобто матюкими словами – «Пішов на ***!».
Бабуся сильно здивувалася, коли почула таку відповідь відьми. А потім почала просити, чи немає якогось іншого способу, адже ніколи в житті вона своєму чоловікові ненаглядному не говорила подібних слів. Вони не те, що матюкими, навіть лайливими словами один одного ніколи не називали. Навіть коли, бувало, сварилися. Але ведунка пильно подивилася на бідну, виснажену жінку і твердо сказала, що це не Іван до неї ночами приходить. А нечиста сила у його образі. Потрібно якнайшвидше позбавлятися її, інакше зі світу зживе і висмокче всі життєві сили.
Вдихнула тяжко Ксенія Павлівна, робити нічого, треба слухати поради старої знахарки. Увечері спати не поспішала лягати, а рішуче настроїлася на розмову з нечистою силою… Через два дні прийшла бабуся в гості до сусідів. Виглядала повеселішої, з рум’янцем на щоках. Принесла гостинці. І розповіла, що того ж вечора, коли прийшла від ведунки, налаштувалася на зустріч із нечистістю.
Страшно їй було соромно. Але потім таки зібралася з духом і послала непроханого гостя по відомому напрямку. Так змінився він одразу, прямо на очах. Почали танути обриси. Він почав вити і стогнати утробним голосом. У будинку таке почало творитися, що дуже просто! Падали предмети, бився посуд, обривалися штори, тремтіли люстри. А потім різко зник гість непроханий, немов у темряві розчинився образ його. І більше стареньку не турбує.
Хтось може вірити, а хтось ні. Знаючі люди говорять про те, що душа покійного не може приходити до нас зі світу мертвих. Це нечисть використовує маску рідної людини, щоб зі світу зжити. Тож обережність не завадить.