Мені свого часу “пощастило” з мамою чоловіка – вона просто класична свекруха, з неї можна було підручники писати про те, як поводитися, якщо хочеш уславитися найнеприємнішою свекрухою на планеті.
Ситуація посилювалася тим, що жити спочатку довелося саме з мамою чоловіка. Свого житла у нас не було, я лише після інституту, а чоловік заробляв не мільйони. До того ж свекруха була налаштована рішуче – їй потрібно було, щоб єдиний синок залишився при ній, і в засобах на шляху досягнення мети вона не соромилася.
Свекруха ростила сина одна, з чоловіком вона розлучилася, коли дитина пішла до школи. Точної причини я не знаю, чоловік особливо не пам’ятає, як жили батьки, а свекруха про чоловіка дуже різко відгукувалася. Але це зовсім не показник, бо на мене свого часу також усіх собак вішали.
Життя з мамою чоловіка давалося мені крізь сльози та щоденне подолання себе. Свекруха сувала свій ніс скрізь, навіть туди, де їй і бути не годилося. Наприклад, у шафу із моїми речами.
– Це що за циганські ганчірки? Ти куди в цьому йти зібралася? – вражала вона моїм платтям. Сукня була гарна – чорна з маками, без рукавів, з подолом по коліно. Чим вона не догодила свекрусі, я не знаю, але мені було сказано, щоб не сміла ганьбити її сина і показуватися в цьому на люди.
Від страв, які я готувала, свекруха кривила ніс. Улюблений її комплімент “у мене баба свиню краще годувала”. Одного разу вона вилила цілу каструлю борщу, бо він був не того кольору.
– Борщ має бути червоним, а не бурим! Не буде мій син їсти такі помиї!
Чоловік за мене заступався, звичайно, але це мало допомагало. Щойно назрівав серйозний скандал, мама чоловіка важко осідала на крісло, хапала ротом повітря, як окунь, трималася за серце і вмираючим голосом вимагала швидку.
Жили ми так два роки, доки чоловік не поміняв роботу і йому не дали службову квартиру. Як ми з’їжджали від мами чоловіка, це окрема історія. Там була справжня трагедія, в якій навіть міліція встигла взяти участь.
Переїзд, звичайно, не міг мене повністю позбавити пильного ока свекрухи, але було вже набагато легше. Одна справа жити з нею під одним дахом, інша – терпіти її кілька годин на тиждень. Цілком різні речі.
Коли народився син, у свекрухи стало ще більше приводів для невдоволення мною, адже я все робила “неправильно”.
– Ну, як ти його тримаєш! Який жах! Дай сюди! Не давай пустушку, нехай звикає без неї.
Поради сипалися, як із рогу достатку. Я вже думала втекти від цього всього до своїх батьків в іншу оьласть, але тут чоловікові запропонували роботу в іншому місті і ми переїхали.
Наступні двадцять років ми зі свекрухою я бачилася раз на рік, коли приїжджали у відпустку. Сама вона до нас, дякувати Богу, не їздила.
І ось уже син виріс і вилетів із рідного гнізда, у нас із чоловіком уже пільгова пенсія. Ми зібрали достатньо грошей і вирішили купити квартиру. Вирішено було купувати поряд з мамою чоловіка, бо моїх батьків уже немає в живих, а свекруха не молодшає, усім буде спокійніше, якщо ми будемо поряд.
Я знала, на що йду. За роки наші з нею стосунки не сильно змінилися Вона все також мене критикує, але я вже відношусь до цього зовсім інакше. Звичайно, мене це втомлює і злить, але тих бурхливих реакцій, які були в молодості, вже нема.
Два роки тому одружився наш син. Я до молодих не лізу взагалі, хай живуть, як хочуть. З невісткою волію спілкуватися смсками і короткими дзвінками на свята, а щоб щось їй радити – та боронь Боже.
А свекруха продовжувала свої вибрики. Вона тепер сидить вдома, їй нудно за цілий день, тому ввечері, коли ми з чоловіком поверталися з роботи, вона приходила і починалося. Начебто прийшла, щоб просто тугу-сум розігнати, а сама вже і пальчиком скрізь пилюку перевірила, і в холодильник заглянула. Така концертна програма була майже щодня протягом півроку.
А потім якось все рідше й рідше стала свекруха до нас заходити. Та й коли приходила, то була якось незвично весела. І то у неї нова стрижка, то губки нафарбує, то манікюр. А потім узагалі оголосила, що заміж виходить.
Я її обранця готова була в обидві щоки поцілувати, як рідного. Він із моїх плечей такий камінь зняв! Тепер ось уже рік у мене свекруха з’являється тільки на великі свята, а решту часу вона з чоловіком зайнята. Вони то гуляють, то культурна програма, то в поїздку друзями юності поїдуть. За рік я її п’ять разів і бачила. Чи це не щастя?
Тому я зараз за шлюб свекрухи переживаю більше ніж за шлюб власного сина. Від цього залежить моє сімейне щастя.
