У суді в маленькому американському містечку прокурор викликає свого першого свідка — стареньку бабусю.
Він починає допит: — Місіс Джонс, ви мене знаєте?
— Ну, звичайно, я вас знаю, містер Вільямс. Я знала вас ще маленьким хлопчиком і, щиро кажучи, ви мене дуже розчаровуєте.
Ви брешете, зраджуєте своїй дружині, маніпулюєте людьми і кажете гидоти за їхніми спинами.
Ви думаєте, що велика людина, тому що у вас не вистачає мізків, щоб зрозуміти, що ви — лише дрібний бюрократ.
Прокурора було шоковано. Не знаючи, що робити далі, він вказав на другий кінець кімнати і запитав:
– Місіс Джонс, чи знаєте ви адвоката?
— Ну, звичайно, я знаю. Я знаю містера Бредлі з його молодих нігтів. Він лінивий, нетерпимий і має проблеми з алкоголем.
Він не може побудувати нормальних відносин ні з ким, а його адвокатська контора — одна з найгірших у нашому штаті.
Не кажучи вже про те, що він зраджував свою дружину з трьома різними жінками. До речі, одна з них – ваша дружина. Так, я його знаю. Адвокат стояв, ні живий, ні мертвий.
Суддя попросив обох юристів підійти до нього і дуже тихим голосом сказав:
— Якщо хтось із вас, ідіотів, запитає її чи вона знає мене, я відправлю вас обох на електричний стілець.
