Ця історія назавжди залишила у моїй душі відбиток. Ніколи не забуду…
Під час навчання в університеті я проходила практику у пологовому будинку. Того вечора мені запропонували почекати з головною командою, перейнятися атмосферою, я з радістю погодилася.
У коридор пологового відділення брязкаючи, в’їхала каталка. Молода жінка кричала не своїм голосом. Вона матюкалася, і вимагала завідувача відділення. Її оформили, оглянули.
— Христино, якщо Ви вже зараз так кричатимете, ніяких сил не вистачить, розкриття всього 3 пальці, ще доведеться потерпіти — сказала Ірина Андріївна, наш лікар.
— Де Антоне Олексійовичу, я йому зателефонувала, він уже повинен бути тут!
— Ми з ним домовлялися, він у мене пологи прийматиме — емоційно обурювалася породілля.
— Заспокойтесь, він невдовзі приїде.
— Поспішати нікуди, відпочивайте, набирайтеся сил, вони стануть Вам у пригоді — м’яко і доброзичливо звучав голос лікаря.
Тільки настало затишшя, як з гуркотом відчинилися двері, і у відділенні з’явився темноволосий чоловік, нервовий і захеканий.
— Де Христина Кротова? Її нещодавно швидка привезла, вона народжує! – кричав він.
Я й чергова акушерка спробували вивести його в хол, але безуспішно нас він не слухав.
Тоді на допомогу прийшов наш міцний та високий анестезіолог.
— Мужику, ти з дружиною народжуватимеш? – Запитав він своїм низьким голосом – аналізи, флюорографія з собою?
– Чого? — перелякано спитав бешкетник — ні з ким я народжувати не буду, жінка моя у вас народжує.
— Ну тоді, тату, вийди ти звідси.
Тут не місце стороннім, тут потрібна стерильність, розумієш. Ми все у найкращому вигляді зробимо, ти не переживай. Як тільки народить, вона повідомить тебе.
З невдоволеною міною чоловік вийшов за двері.
Приїхав Антон Олексійович – наш завідувач.
Після 8 годин дикого крику, вимог кесарева та погроз у бік медперсоналу, Христина народила.
Маленька мила дівчинка з вагою 2800 р. Малятко приклали до грудей матері.
Христина подивилася на неї і зістроївши гидливу гримасу, запитала:
— Ой, а що це на чолі?
– Це гемангіома, нічого страшного, швидше за все сама з віком пройде-відповіла їй акушерка.
Молоду маму перевели до одномісної палати, підвищеної комфортності.
Наступного ранку мене попросили сходити до неї, дізнатися як справи.
Я бачила, як із її палати вийшла педіатр, а підійшовши ближче, почула телефонну розмову.
— Руслане, якщо я її заберу, нам контракту не бачити. Лікар сказала, що в неї порок серця, і весь цей місяць мені доведеться лікарнями їздити, а не на гастролі.
Я зніяковіла, що слухаю чужу розмову, постукала в двері, і ввійшла.
— Гаразд, потім передзвоню. Поки що, сказала вона в трубку і відключилася.
— Доброго ранку, як Ваше самопочуття? — намагаючись бути доброзичливою, привіталася я.
– Нічого, зійде. Скажи, а до кого мені звернутися, щоб оформити відмову від дитини?
– Що? Ви серйозно?
— Розумієш, я співачка, завжди мріяла про сцену, і мені нещодавно запропонували дуже крутий контракт. Батько дівчинки – мій продюсер.
А у неї проблеми зі здоров’ям, ми не впораємося. Та ще й ця штука страшна на лобі… навіть фотку в інстаграм не викласти.
– Ти ненормальна? Фотку в інстаграм? Вона твоя дочка! А вона впорається?! – Вже кричала я, не мала ще професійної холоднокровності.
— Не смій на мене кричати!
На наші крики збігся персонал, мене повели до ординаторської.
Відмовну Христина написала, і виписалася з пологового будинку одна, без малечі.
Вирушила на зустріч мрії.
Жаль тільки, що мріям її крихітної доньки про щасливе дитинство поряд з рідною мамою і татом збутися не судилося.
