Літні канікули Іванко часто проводив у бабусі в селі. Там була й річка недалеко від будинку і хвойний ліс, куди можна було ходити грибами та ягодами, і друзів сільських хлопчаків у нього там було багато.
У цей спекотний день Іванко з друзями, накупавшись у річці, повертався додому. Дійшовши до яру, вони почули жалібний писк, який лунав із глибини яру і побачили там маленьке цуценя. Діти побігли додому. А Іванкові стало шкода цуценя і він спустився за ним у яр.
Цуценя жалібно дивилося на хлопчика своїми блакитними очима, просячи допомоги. Іванко взяв цуценя із собою.
У бабусі у дворі була собака Жучка, у якого нещодавно з’явилися цуценята, ось Іванко і розраховував на те, що вмовить бабусю залишити цуценя у себе, дуже він йому сподобався.
Коли бабуся побачила цуценя і розглянула його уважно, то зрозуміла, що це не щеня, а маленьке вовченя. І все ж Іванко вмовив бабусю залишити в себе Біла, так він назвав вовченя.
Біл ріс разом із дружною родиною цуценят, які прийняли його до своєї компанії. Але те, що вовченя було смішніше за своїх прийомних братів цуценят, було явно помітно. Тепер і Іванко багато часу проводив зі своїм улюбленим вихованцем. І на річку брав його з собою та в ліс по ягоди та гриби.
Минув час і Біл перетворився на величезного красеня вовка. Вовк є волелюбною твариною. І одного разу він утік у ліс і не повернувся. Минуло п’ять років. Була зима. Річка вкрилася льодом. Іван приїхав до бабусі на зимові канікули.
Взявши ковзани, Іван із хлопцями пішов на річку покататися на ковзанах. Розбігшись на ковзанах, він різко провалився під кригу.
