Погодилась я вийти заміж ще на другому курсі університету. Тоді мені було вісімнадцять років. І щоб бути ближчою до свого нареченого я взагалі додумалась перевестися до університету, де він працював викладачем.
Зараз я розумію, що у стосунках, де один із партнерів старший від іншого на десять і більше років, фінал так чи інакше буде невеселим. А тоді мені в голові стрибали сердечка і нічого чути та бачити навколо я не хотіла. В Дмитра я була по вуха закохана. Коли спілкувалась із однолітками, то вони здавались мені такими нецікавими та нудними, що просто не передати словами. Інша справа, дорослий, розумний, самодостатній чоловік. Загалом, Дмитро був для мене ідеалом в усьому.
Наші стосунки також спочатку були ідеальними. До мене настільки трепетно та ніжно ще ніхто і ніколи в житті не ставився. Я відчувала себе принцесою, яку постійно на руках носять і балують. Ми дуже багато часу проводили разом: гуляли, відвідували цікаві заходи, ходили в кіно та театр.
Та минуло лише декілька років і мій обранець перетворився у якогось балакучого діда-критикана, якому все не так, всі не ті.
Коли наступали вихідні, то він сидів удома і не хотів робити нічого, окрім лежати біля телевізора. Паралельно встигав чіплятися до мене через найменші дрібниці і все поправляти. То не так приготувала, то не так прибрала, то не так сказала.
В один прекрасний день я настільки роздратувалась, що висказала всі претензії і поїхала жити до матері. Її квартира якраз пустувала, бо вона літом живе та працює на дачі. Ось одного разу у гості приїхала в село і я, не попередивши. Та словами не передати той шок, який мене охопив, коли я зайшла і побачила за столом свого чоловіка, що сидів та наминав мамині голубці. Мені стало все зрозуміло
Відразу я розвернулась та поїхала назад до міста. А на другий день на емоціях пішла подавати документи на розлучення. Тепер мама переїхала у квартиру мого чоловіка, більше не треба нічого приховувати. Вона намагалась попросити вибачення, налагодити стосунки, але мені надто важко поки взагалі їх бачити та чути.
На рівному місці отримала зраду з боку двох найдорожчих людей.
З того дня минуло вже чотири роки, а з мамою я досі не спілкуюсь. Інколи вона телефонує, але мені поки це все зовсім нецікаво. Можливо, потім щось зміниться, а зараз ситуацію відпустити і пробачити їх я не можу.
