Ми так довго мріяли про народження малюка. Та, як на зло, нічого не виходило. Аж поки не завітали до дuтячого будuнку.

З Олею ми були в шлюбі майже дев’ять років. Та сім із них дружина не могла завагітніти. Спочатку, ми жили для себе і не планували діток. А коли захотіли, то витратили купу сил і часу, а нічого не допомагало.

Декілька років ми старались самі, а коли зрозуміли, що немає ніяких шансів справитися самостійно, то пішли до лікарів. З того дня почався безперервний процес: обстеження, аналізи, ліки. Оля вже обезсилилась вкрай. Тоді ми прийшли до якогось найкрутішого лікаря країни. Та він сказав, що моя дружина повністю здорова.

Відповідно, вирішили, що причина у мені. Я нервово пішов на обстеження. Та виявилося, що і моє здоров’я в повному порядку. Ми вже просто не знали, що з цим всім робити. А роки то підганяють. Саме тоді і довелося погодитись на екстракорпоральне запліднення. І що ви думаєте? Навіть таким способом нічого не добилися. Якісь процеси знову порушились і ми залишились ні з чим.

Лікарі розводили руками, ми плакали на пару. А потім вирішили, що якщо доля розпорядилась саме так, то потрібно взяти дитину з дитячого будинку. Про це ми думали ще з перших днів, коли виявили проблему. А зараз остаточно підштовхнули самі себе на цей крок. Ми зібрали всі документи та попрямували до дитячого будинку.

Сказати вам чесно, то відвідувати такі заклади дуже важко, перш за все морально. Коли дивишся в ті сумні оченята, то хочеться забрати всіх до одного. Та керівниця будинку непомітно для інших показала нам на шестимісячну дівчинку та розповіла:

– Це Ганнуся. Її мама також виросла в нашому дитячому будинку. У 16 років вона завагітніла і не змогла перенести пологи. Лікарі зробили все можливе, та врятувати дівчину не змогли. Дівчинка росте дуже доброю, слухняною. Суворі стіни дитячого будинку пригнічують її. І я не можу дивитися, як вона тухне день за днем тут. Можете звернути увагу на неї.

Ми порадились і вирішили, що візьмемо Анничку. Всю дорогу додому Оля тримала нашу крихітку на руках і пильно дивилась у її очі.

Всі родичі були щасливі, що ми наважились на такий крок. А ми самі так швидко звикли до дівчинки і полюбили, що здавалося, ніби вона з нами від народження. На знайомство рідні присунули купу іграшок, одягу.

В такій гармонії ми прожили ще шість місяців і дівчинка почала активно топати ніжками. Одного разу Оля хотіла нагнутися за брязкальцем і відчула різку біль у низу живота.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *