Пам’яті сім’ї “азовців”, що загинули у Маріуполі Передає корупція
Сьогодні день сім’ї. І я хочу розказати історію родини, яка була мені дуже близькою. Вони загинули тут, в Маріуполі, пише заступник командира полку “Азов” СВЯТОСЛАВ ПАЛАМАР. Таран Віталій та Таран Алла. Обоє з Красногорівки, виїхали у 14 році. Стали волонтерами. В полку “Азов” майже від початку його створення. Працювали на кухні. А потім оформилися вже на службу.
Алла була діловодом, Віталій – начальником фінансів. В одному з боїв отримав поранення, але в госпіталь не пішов. Залишився зі своїм підрозділом. Вони одружувалися в “Азові”. Їхня родина народилася тут, і так само тут ставала більшою. Їхній син теж народився тут, в Маріуполі. Вони до останнього були разом. І пішли один за одним.
Це реальні люди. Справжні. Молоді та спраглі до життя. Аллочка колись працювала перукарем, робила манікюри. І хотіла, щоби усе навколо було красиво. Завжди була душею компанії. Ініціативна, все під руками горіло. Віталік завжди переживав за інших більше, ніж за себе. Мав чудовий голос і дуже класно співав. Скажу так: страшно, коли психіка адаптується і захищається, щоб все це витримати. Витримуєш. А потім гинуть твої рідні. Ціла родина.
Спочатку чоловік – мій друг – Віталік Таран, він загинув 15 квітня. Алла стала вдовою. А потім 8 травня російська авіабомба вбила і її. Малюк залишився повним сиротою. Ми дружили. Аллочка хрещена мого сина. Двоє Героїв померло. Не стало цілої родини. І я нічого не міг зробити… Я, все командування, всі ми цілодобово боремося за спасіння наших військових. І це історія лише про одну родину. Але ви маєте зрозуміти, що тут йдуть у засвіти цілими сім’ями. Навіть зараз.
Сьогодні міжнародний день сім’ї. Згадайте про Аллу та Віталія, коли будете думати про свої родини та обіймати своїх коханих. Згадайте про те, що ці молоді і красиві люди зараз гинуть, захищаючи нашу землю. Варто зазначити, що Дружини захисників Маріуполя закликають світову спільноту домагатися звільнення шляхом “екстракції” всього гарнізону, розташованого зараз на “Азовсталі”, а не лише важкопоранених, адже на заводі майже не лишилося води, їжі й медикаментів.
“Кількість поранених постійно змінюється, тому що одні вмирають, інші додаються через обстріли й бомбардування. Ми знаємо, що було близько 700 чоловік, – зараз їхню кількість ми не знаємо… Звісно, у першу чергу потрібно виводити важкопоранених, які можуть загинути в наступну добу, але ми наполягаємо на евакуації абсолютно всіх. Тому що це абсурд: сьогодні ми виводимо всіх поранених – завтра у нас ще двісті поранених, тому що постійно відбувається бомбардування. Потрібно говорити про евакуацію, про коридор для всього гарнізону. Лише так ми зможемо евакуювати купу людей. Вони досі живі, є поранені, є боєздатні бійці, є тіла, які потрібно вивезти”, сказали дружини героїв – Ганна Науменко, Катерина Прокопенко, Юлія Федосюк, Ольга Андріанова, Дар’я Цикунова – в онлайн-розмові з журналістами
За словами жінок, ситуація з пораненими “жахлива”, бо йдеться про важкі випадки: відсутність руки чи ноги, перебиті внутрішні органи, величезні травми. На дрібні пошкодження бійці не зважають.
Антибіотики є в дуже обмеженій кількості – для найважчих випадків. Люди з ампутаціями лежать зараз без антибіотиків, без знеболювальних. Люди з важкими пораненнями просто терплять біль, сказала одна з жінок.
“Їм зараз ампутують кінцівки навіть із маленькими ушкодженнями й без знеболювального, просто ріжуть наживо… У них немає ніякої медицини. У них є стакан води на всіх – вони роблять ковток раз на 5-6 годин”, – додала інша.
