Минуло чимало часу, щоб я змогла спокійно говорити про це, хоча й серце досі не на місці, щодня кров’ю обливається, при одній лише згадці про нього.
П’ять років тому я була на п0хороні власного сина, нашого сонячного промінчика, який дуже швидко погаснув.
Максиму було 3 роки, коли ми помітили, що він скаржиться на болі й відразу відправилися до дитячого лікаря. Ми відвідали щонайменше 10 фахівців, адже ніхто не давав нам конкретної відповіді, що відбувається.
Лише через пів року стало зрозуміло хоч щось. Лікарі так довго не могли встановити, що відбувається з сином, тому що у нього була дуже рідкісна хвороба, яку майже не можливо перемогти, хоча й боролися і ми, і лікарі, всіма силами.
Наступні два роки де ми лише не були з сином, його оглядали найкращі лікарі Європи та Ізраїлю, проте все було даремним.
Йому залишалось жити недовго і син це знав, тому покликав мене та батька на серйозну розмову. Йому тоді лише мало виповнитися 6 років.
Доки ми з татом сідали поруч, я помітила, що у сина надто дорослий погляд, мов він уже пізнав життя.
– Мамцю, татку, у мене є одне останнє бажання – промовив хлопчик і у нас відразу пішли сльози, адже перечити сенсу не було. Його життя рахувало останні дні.
– Я хочу, щоб ви віддали мої органи тим діткам, які цього потребують. Я у лікарні підслухав розмову, як дорослі жалілися, що для їх діток не має органів, тому вони п0мирають.
Звісно, ми з татом пообіцяли виконати бажання сина, проте надіялися, що у нього їх ще буде багато, проте він казав правду… Тієї ночі йому стало погано, лікарі ніяк не змогли допомогти йому, тому ми з чоловіком підписали документ, у якому пожертвували органами сина для життя інших діток.
Мій маленький золотий хлопчик подарував життя іншим діткам, проте своє життя зберегти не зумів!
КІНЕЦЬ.
